Влаштування анкерів

Під час виконання будівельних, оздоблювальних або ремонтних робіт неможливо обійтися без кріпильних деталей. Це можуть бути цвяхи або шурупи, тобто вироби, які безпосередньо самі, без додаткових пристосувань здатні скріплювати матеріал і нести відповідне навантаження. Стосовно деревини, листів гіпсокартону або тонких металевих елементів, зчеплення, що виникає між подібними простими кріпильними деталями і матеріалом, цілком достатнє для надійної фіксації і сприйняття конструктивних навантажень.

Водночас, якщо основа складається з бетону, каменю або цегли і має більшу, порівняно з легкими будівельними матеріалами, твердість, то застосування подібного кріплення не може розв’язати завдання, що виникають. Досить спробувати вбити цвях у бетон, щоб переконатися в справедливості цього твердження.

Анкер у перекладі з німецької означає <якір>, і ця назва пояснює принцип його дії. Кріпильний елемент сполучається з масивом основи не безпосередньо, а через анкер або дюбель, які і створюють необхідний момент зчеплення. Строго кажучи, складно провести чітке розмежування між анкером і дюбелем. На наш погляд, анкером або дюбелем є елемент, який певним (механічним або хімічним) чином підвищує зчеплення між основним кріпильним виробом і основою до необхідного рівня. По суті, дюбель є більш легким різновидом анкера.

Область застосування анкерів у будівництві – кріплення відповідальних важких конструкцій. У квартирі анкери вживають переважно для монтажу віконних і дверних коробок, під час виконання підвісної стелі, а також для встановлення люстр.